25 лютого 1871 року народилася геніальна поетеса і громадська діячка Лариса Косач (Леся Українка). Вона з’явилась на світ в інтелігентній родині. Матір’ю її була письменниця, а згодом і громадська діячка Ольга Косач (Олена Пчілка), батьком – Петро Косач. У Лесі було двоє братів – Михайло і Микола та три сестри – Ольга, Оксана, Ізидора. Леся жодного дня не сиділа за партою і не вчилася в школі. Вчителями її були мати, батько, брат матері – Михайло Драгоманов, улюблені книги і життя. В сім’ї Лесі Українки панувало художнє слово. Коло зацікавлень було широким: перекладали, писали твори, записували народні пісні і звичаї, декламували, вивчали іноземні мови. В чотири роки Леся вже вміла читати. Улюбленими авторами були: Т.Шевченко, В.Гюго, Ж.Верн, Д.Дефо, Гомер. Сім’я Косачів дружила з сім’ями Миколи Лисенка і Михайла Старицького.
Становленню Лесі, як особистості і вихованню її характеру слід завдячувати перш за все її матері, Олені Пчілці. Леся була дуже наполегливою дівчинкою. До всього їй хотілося дійти самій, їй легко давалися іноземні мови. Спочатку вона осилює німецьку і французьку мови, пізніше вивчить грецьку, латину, італійську і англійську, зацікавиться санскритом. Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім – Леся Українка. З того часу всі поезії і драматичні твори підписувалися цим гордим, ніжним і красивим ім’ям. Чому саме Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї.
Взимку 1881 року на святі Водохреща Леся застудилася. З цього часу й починається її тяжка, страдницька й виснажлива боротьба з хворобою – туберкульозом кісток. Тільки можна подивуватися, як така, здавалося б ще майже дитина, могла переносити такі болі і страждання, і при цьому створювати поезію найвищого ґатунку, поезію громадянського пафосу і звучання. Леся Українка завжди вважала себе духовною дочкою Тараса Шевченка і продовжувачкою його боротьби за звільнення України від іноземного поневолення. Великий вплив на її громадянську позицію мали її дядько – Михайло Драгоманов та Іван Франко, з яким вона вела листування. Саме Іван Франко допомагав друкувати в Галичині Лесині поезії і драми, які були заборонені цензурою в царській Росії.
Леся Українка дуже добре розуміла вагу і значення Слова. Вона його називає іскрою, вогнем, крицею, зброєю. Леся не могла писати солоденьких віршиків про кохання, коли її народ знаходився в неволі. Вона не сприймала ідей непротивлення злу, виступала проти декадентства в літературі й мистецтві. В усьому шукала опори тільки на національний ґрунт, думаючи про майбутнє України, прагнула розробити теорію державності і прав людини. Суспільно-політичні ідеї Лесі Українки знаходять відображення в її поетичній і драматичній творчості. Серед її героїв переважають борці проти духовного, економічного і національного рабства, сильні особистості, які виборювали право на свободу і незалежність. Тільки можна гадати скільки б ще написала своїх неперевершених творів Леся Українка, якби не хвороба і передчасна смерть.
Тут хочеться навести слова Івана Франка про Велику Поетесу: “… Умови нашої літературної праці такі важкі, а особисті відносини авторки зложилися так сумно, що ми ледве чи діждемося від Лесі Українки всього того, що вона могла б дати нашому письменству… Леся Українка перша і одинока вміє опанувати широку скалю почувань, від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього, гордого прокляття.. Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини... Пригадую цілий ряд французьких поетів сатаністів, неокатоликів та декадентів-неврастеніків, у котрих поезія була виразом їх власних нервових та психічних хвороб. Наша авторка безпечна від такої генералізації. У неї тіло хворе, але душа здорова і думка ясна. Власне страждання не заслонює перед нею ані краси природи і тих розкішних мрій, які навіває краса… Ще раз повторяю: читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при тім – такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну”.
Нажаль в сучасній Україні неукраїнською владою всіляко замовчується величезна спадщина Лесі Українки. Не видно на телебаченні вистав за її творами, не пропагується державою її творчість, і це – в незалежній Україні! Навіть за совєцької влади творчість Лесі пропагувалася набагато більше, хоча й у викривленому світлі. Я вважаю, що українці в своїй масі, тому і не знають, що їм робити, бо не вивчають настанови і спадщину наших Пророків – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. А вони закликали нас до єдності, закликали бути українцями кожен день і скрізь, де б ми не були. І тут Леся Українка є для нас взірцем, бо вона була, незважаючи ні на що, Українкою!
