Формально повна українська незалежність має всі шанси перетворитись найближчим часом на обмежену, а можливо й зникнути взагалі
Формально повна українська незалежність має всі шанси перетворитись найближчим часом на обмежену, а можливо й зникнути взагалі. Навряд чи це буде великою несподіванкою як для міжнародного співтовариства, так і для самих українців. Будемо щирі, фактично, завдяки перманентному нав’язуванню Україні волі інших держав, наша країна не мала можливості останні 20 років повною мірою реалізовувати своє право на державний суверенітет.
В цьому немає нічого унікального. Форма дуже часто виявляється непідкріпленою змістом. Варто відзначити, що і в радянський період, коли про ніяку незалежність не могло бути й мови, за Україною, як і за іншими союзними республіками, відповідно до Конституції СРСР визнався суверенітет. УРСР навіть користувалась певною міжнародною правосуб’єктністю: мала право на укладення міжнародних угод, на обмін дипломатичними та консульськими представництвами, була на правах суверенної держави, окремо від Радянського Союзу, засновником та членом Організації Об’єднаних Націй.
Більш того, Україна мала навіть право на сецесію, тобто на вільний вихід з СРСР. Проте, коли в 1960-му році група дисидентів на чолі з адвокатом Левком Лук’яненком, керуючись ст.ст. 17 та 125 Конституції СРСР, розпочала підготовку такого законного виходу, жодного сприяння в цьому процесі з боку влади вони не отримали. Натомість всі учасники ініціативної групи були заарештовані та засуджені до кримінальних покарань. Сам Левко Лук’янено вже в травні 1961-го року був засуджений до розстрілу, який пізніше був замінений на 15 років позбавлення волі.
Радянський Союз з моменту свого створення декларував визнання права народів на самовизначення, проте реально реалізувати Вестфальський суверенітет не давав не лише радянським республікам. Доктрина Брєжнєва прямо передбачала право СРСР втручатись у внутрішню політику підписантів Варшавсього договору. Будь-яка спроба країн-членів залишити Варшавський блок закінчувалась введенням в таку країну радянських танків.
Сьогодні більшість експертів погоджуються з тим, що входження України до Митного Союзу не вигідний з економічної точки зору крок, проте не вбачають в ньому нічого апокаліптичного. В кращому випадку, говорять про те, що треба бути обережним, бо Путіну, як відомо, палець в рот не клади. В Кремлі щоправда Митний Союз розглядають як початок більш глибокої інтеграції пост-радянського простору та мають намір вже в 2015-му році на його базі створити Євразійський Союз, який має стати реінкарнацією СРСР. В цьому контексті входження України до Митного Союзу більше нагадує засовування голови в пащу голодному ведмедю, аніж покладання пальця до акуратного рота російського президента.
Деякі процеси, на жаль, носять незворотній характер, тому, як казав французький просвітник Жан Жак Руссо, якщо ви не здатні завадити тому, щоб вас проковтнули, не дайте принаймні себе переварити.
Немає коментарів:
Дописати коментар