На Майдані вимкнулось світло. Ми здогадалися, що саме з цього і почнеться. Хоча у те, що тоді почалося – досі не можуть повірити навіть “найолдовіші” активісти, яким довелося в своєму житті пережити не один десяток вуличних сутичок з міліцією. Що ж уже казати про людей, які прийшли за сотні кілометрів вимагати в “цивілізованій” столиці “законним” шляхом припинення свавілля органів, які мало хто вже називає правоохоронними.
18 липня на Майдан Незалежності в Київ прийшла «Врадіївська хода», учасниками якої були жертви міліцейського свавілля з багатьох областей України, їхні родичі, друзі, близькі, громадські активісти, просто небайдужі громадяни. Мало хто очікував, що захід буде масовим… Але багато хто погоджувався, що в будь-якому разі захід треба підтримати якщо не заради повалення режиму, то хоч би з поваги і співчуття до людей, які пройшли більше 500 км. до Києва аби заявити про свої біди.
«Врадіївській ході» передувала моторошна подія, що відбулася у селищі Врадіївка, на Миколаївщині, коли двоє міліціонерів жорстоко побили, зґвалтували та намагалися убити місцеву мешканку. Згодом міліцейське керівництво усіма доступними методами намагалося “зам’яти” ситуацію і залишити ґвалтівників на свободі. Це й спричинило подальші заворушення у Врадіївці (у місцевому відділку міліції було вибито всі шибки, у вікна будови летіли пляшки з напалмом, а «правоохоронці» мусіли ховатись у підвалі доки вщухне хвиля народного гніву). Також ряд випадків народних збурень біля місцевих райвідділків відбувся в кількох містах України, включно з Києвом.
На тих врадіївських протестах і виникла ідея йти пішки до Києва, попутно заходячи в різні населені пункти й збирати на Київ всіх, хто коли-небудь потерпав від міліцейського свавілля. Та, попри всі ці події, відносно небагато людей зголосилося йти пішки до Києва. З різних причин: вік, спека, господарка, страх або зневіра… Основна частина «Врадіївської ходи» – це були люди середнього, а то й похилого віку.
Студіююча ж молодь (як певно сподівалися учасники ходи) мала приєднатися до «антиментівської» акції вже в Києві… Та, як згодом, з’ясувалося – Київ місто не для аполітичних, і студіююча молодь в меншій кількості зібралася захищати право своїх співгромадян на справедливість, а ніж її збирається на акціях по “збереженню старої Троєщини”.
18 липня на призначену годину на Майдані зібралося від сили три сотні чоловік. Можливо, людей було би більше, якби на заваді не стали різні обставини. Напередодні в ЗМІ потрапив скандальний відеосюжет про нібито продаж «Врадіївської ходи» певними громадськими активістами. Ці активісти не мали відношення до організаторів ходи, але сюжет мав резонанс. У повітрі вирувало відчуття можливої дискредитації і репресій проти усього, що рухається не тією траєкторією, яку задає нинішня влада (когось звинувачують в продажності, когось у боротьбі, когось виганяють з країни, а комусь не дають з неї вибратись)…
Є і інший полюс – Об’єднана опозиція, яка несподівано прийшла до думки, що успіх на виборах їй принесе вдала політика не у Парламенті, а на вулицях, і усіма силами намагається тій вулиці нав’язатися. Вулицю спершу це веселило навіть. Була видимість ефективності. З часом виявилося, що ефективності немає ніякої – люди з депутатськими мандатами стверджують, що нічого не можуть вдіяти. Все доводиться робити іншим людям, які не мають ані привілеїв у вигляді недоторканості, ні стандартного набору прав людини взагалі. Але навіть за такої ситуації, на кожній протестній акції, щойно кількість журналістів перевалює за два – як по дзвінку з’являється по п’ять активістів від кожної партії у супроводі одного депутата (максимум), і, обов’язково – мінімум по одному прапору у кожні руки… Інтелігентно попросити не піаритися на чужих поламаних руках, ногах і затриманнях активісти звісно пробували, але ОО приросла до вулиці сьогодні так, що коли відривати її – руки на комусь з активістів залишаться, і люди перестали просити і почали вимагати. Опозиція образилась…
Нещодавно на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook депутат від ВО “Свобода” Юрій Сиротюк написав : “Друзі запитують, де були депутати та інші небайдужі громадяни, коли міліція зносила врадіївський майдан, вибачте за тавтологію, на Майдані. Я був на Майдані у четвер до вечора. А свободівці активно підтримували ходу під час всього маршруту. Але нам постійно тараторили це не політична акція, ніяких прапорів і жодної політики. І як результат, до Києва так і не прийшло велике і добре організоване і й дисципліноване військо…
…Скажіть, яка армія, який підрозділ йде у бій без прапора, як називається підрозділ який втрачає чи соромиться свого бойового стяга, навіщо обмежувати акцію якоюсь суспільною категорією (на кшталт виключно дрібних бізнесменів, тільки студентів, чи правильних врадіївчан etc), і як армія може перемагати без офіцерів і командирів…”
Себто опозиція загалом і “Свобода” зокрема – щиро вважають себе офіцерами і командирами усіх протестних акцій і справді щиро не може зрозуміти, чому її бойові прапори дратують усіх присутніх на акціях. Але не це найсумніше – людей залишили один на один з оскаженілим “Беркутом” тільки тому, що хтось був проти прапора.
У Київ і справді не прийшло велике дисципліноване військо. І в Києві не густо народу відреагувало на цей заклик. Але хтось же відреагував…
Про це ми говорили з активною учасницею останніх антиміліцейських протестів в Києві – Раїсою Шматко: “Я прийшла тому, що я жінка і не можу бути осторонь… Я приєдналася до ходи в Борисполі і прийшла з людьми до Києва. Люди прийшли в Київ за підтримкою та допомогою,а отримали кийки та арешти… Що може бути цинічніше? Там були люди з усіх куточків України зі своєю бідою. Багато жінок, у яких убили або закатували дитину. В них, у цих жінок, ноги були стоптані в кров і в наметах вони прилягли спочити. І ця сволота била їх з особливою жорстокістю…”
Хтось після акції розповідав, що Беркутівці вхопили намет, почали тягти його кудись… Фактично на ньому виникла бійка. Їм кричали, що там всередині були люди. Та жодного спецпризначенця це не цікавило. Згодом вдалося таки витягти з намету майже непритомну літню жінку.
“Так вони ще ніколи не поводились… Перед цією бійнею я офіційно повідомила заст. міністра МВС, який приймав заяви від людей на Майдані, про те,що готується злочин влади проти свого народу (ми вже на той час перерахували всі автобуси Беркуту). Це була мирна акція, ми нікому не заважали, ми були без жодних політичних гасел та політиків (а згідно Світової Конвенції з прав людини – це розглядається, як акт ГЕНОЦИДУ проти свого народу). Десь перед бійнею за годину прибув Микола Катеринчук, який повідомив нас про те,що нас будуть жорстоко викидати з Майдану і бігом пішов геть” – розповідає пані Раїса.
На той час поруч з Майданом Незалежності вже стояло на поготові 11 автобусів “Беркуту” по 50 бійців у кожному. На майдані ж лишалося менше сотні чоловік. Всі розуміли, що бійня буде. Потім вимкнулося світло. Через десять-двадцять хвилин хтось гукнув “йдуть” і “шикуймося”. Менше сотні чоловік відстоювали свої права і разом з тим права інших українців сам на сам з п’ятьма сотнями спецпризначенців. Звісно, що перевага була у тих хто в формі, а не у тих, хто намагався вибудувати кволу лаву (не кидати ж у перші ряди жінок і людей похилого віку, яких на акції була більшість).
Невже вистачить цинізму сказати, що їм у той момент не вистачало кількох десятків прапорів і істеричних фальцетів народних депутатів “Не піддавайтеся на провокацію” і “Давайте заспіваємо пісню”?
На питання, чого ж безсовісні Врадіївчани не пустили до себе політиків Раїса Шматко заперечила: “Зверталися ми до всіх і просили про допомогу – тільки без політичних прапорців,а з державними прапорами – їм це не сподобалося. Коли людей було побито та 9 чоловік відправлено до райвідділів (десь о 2 годині ночі) до нас приїхали від УДАРу – Ковальчук та ще якийсь(не пам’ятаю прізвища) і вони таки допомогли витягти людей з райвідділів. Василя Любарця(саме він зорганізував пішу ходу з Врадіївки) заарештували на 10 діб. Зараз він оголосив сухе голодування. Думаю,що в п’ятницю він вже попаде до лікарні”.
Коли вдарили спецпризначенці – тільки іскри від асфальту не відскакували. Знесли звісно всіх, хто намагався якось встояти. Хоча, варто віддати належне – тій маленькій купці-лаві вдалося таки простояти мить-другу. Проте одним лише маневром їх було загнано в кільце. Частина людей знаходилася за межами оточення, частина всередині. Потім з’явилася друга колона Беркуту, третя, четверта. Вони курсували Майданом, влаштовуючи локальні сутички. Витягали по кілька чоловік з натовпу і тікали з ними у бік інститутської. Там їх прикривала ще одна колона Беркуту.
Потім тих хто лишився почали відтісняти до дороги. Кілька хлопців і дівчат примудрилися перекрити Хрещатик. Всі кого витісняли від монумента Незалежності – побігли їх підтримати… Проте незчулися, як з гуркотом на них навалилася колона, що їх витісняла. На іншому боці дороги відбувалося щось божевільне: журналістів 5го каналу побили, у оператора вибили з рук камеру і розбили її, а самого його повалили на землю.
За кілька хвилин все стихло. Міліція відгородила усі шляхи відступу на інший бік вулиці і так і залишилась чатувати кілька десятків вцілілих. Я врешті почала роздивлятися їх потроху: більшість облич – зафігілі – не перелякані, не втомлені, не поранені – всі ці люди просто не розуміли, що відбулося, чому так відбулося.
А ще вони ніяк не могли зрозуміти, чому їх, здавалося б, однодумці з об’єднаної опозиції збирають багатотисячні акції для мітингу “ні про що” і проігнорували сьогодні їх…
Більшість учасників акції – навіть не здогадувалися про те, що вже напередодні їх “остання надія” на справедливість встигне обрости хабарницькими скандалами і розколами. До сьогодні більшість цих людей навіть не здогадується, що все це закінчилося, варто визнати, провалом завдяки тому, що надто маленькою виявилася ота ковдра, яку надто багато людей воліли на себе перетягнути. Вони не знали, що не захищали їх тут у столиці не через інформаційну блокаду, а через умову про відсутність партійних прапорів на акції.
Чи могла передбачити літня жіночка з Первомайська, що їй доведеться битися з ротою Беркуту тут, у Києві, під час законної акції протесту і ті за кого вона голосувала – не прийдуть її захистити?..
(с)Фрося Танк
Немає коментарів:
Дописати коментар