Свободи, заради яких вбивали та вмирали покоління попередників, для нашого пересічного співвітчизника є непотрібними абстракціями, які він не лише захищати, а навіть використовувати не має бажання
Значна, якщо не переважна, частина дорослих українців систематично намагається уникнути участі в суспільних процесах, сховатись від персональної відповідальності за стан справ в країні, втекти від дійсності, занурившись у безглуздість різноманітних плебейських розваг.
Вперто та винахідливо, як колись від служби в збройних силах, вони відкошують від виконання своїх громадянських обов’язків. Десь глибоко всередині вони відчувають себе дезертирами. Проте сфокусуватись на цьому відчутті заважає мерехтіння телевізорів або комп’ютерних моніторів.
Свободи, заради яких вбивали та вмирали покоління попередників, для нашого пересічного співвітчизника є непотрібними абстракціями, які він не лише захищати, а навіть використовувати не має жодного бажання.
Виборче право, вольність, в якій досі зберігається металевий відголос Хмельниччини, для багатьох є цінним лише тому, що його раз на п’ять років можна конвертувати в набір тушонки та кілька пакетів крупи.
Право на зібрання, основний інструмент безпосереднього народовладдя, витоки якого йдуть від давньоруського віче, стало джерелом доходу тисяч майданарбайтерів, які за символічну платню імітують наявність громадянської підтримки тієї чи іншої політичної ініціативи.
Можна говорити багато про зневіру в політиці та загальну моральну деградацію, проте варто визнати єдине. Свобода є цінністю лише для вільної людини. Кріпак перетворюється на громадянина тільки тоді, коли починає вимагати політичного представництва, а на посилення своїх вимог викочує до вікон Уайтхоллу ешафот.
Цей процес може мати й зворотній напрямок. Особа, яка свідомо відмовляється від прав і свобод, впевнено стає на шлях перетворення себе на худобу. Поціновувачі дармової гречки вже сьогодні мають бути готові до того, що завтра їх будуть пороти.
Вважати їх повноцінними громадянами можуть лише невиправдані гуманісти. Вони випадкові бенефіціарії тих революцій, кров’ю яких написана кожна літера української Конституції.
Щоб там не намагались розповідати сумнозвісні спеціалісти з вимірювання черепів, але нація – поняття виключно політичне. Нація – це об’єдання вільних людей, здатних не лише втримувати певну територію, але й забезпечувати на ній додержання свого власного порядку. Лише сукупність громадян здатна сформувати націю, і лише нація здатна створити державу.
Державу сьогодні ми втратили повністю. Люди на Банковій, Грушевського та Інститутській представляють кого завгодно, але не український народ. У нас не залишається іншого шляху, як завоювати Україну.
Статут ООН не залишає нам вибору. В умовах втрати державності нація може існувати виключно в боротьбі за власне самовизначення.
Сьогодні кожен має визначитись з своїм місцем в цьому процесі. Націю складають лише ті, хто бере безпосередню участь у державотворенні. Решта можуть й далі відмовлятись видавлювати з себе раба, вимагаючи для нього кращого господаря.
Зрештою в такому підході немає нічого нового. Богун був громадянином Гетьманщини. Свинопаси – лише її ресурсом.
Олександр Данилюк
Вперто та винахідливо, як колись від служби в збройних силах, вони відкошують від виконання своїх громадянських обов’язків. Десь глибоко всередині вони відчувають себе дезертирами. Проте сфокусуватись на цьому відчутті заважає мерехтіння телевізорів або комп’ютерних моніторів.
Свободи, заради яких вбивали та вмирали покоління попередників, для нашого пересічного співвітчизника є непотрібними абстракціями, які він не лише захищати, а навіть використовувати не має жодного бажання.
Виборче право, вольність, в якій досі зберігається металевий відголос Хмельниччини, для багатьох є цінним лише тому, що його раз на п’ять років можна конвертувати в набір тушонки та кілька пакетів крупи.
Право на зібрання, основний інструмент безпосереднього народовладдя, витоки якого йдуть від давньоруського віче, стало джерелом доходу тисяч майданарбайтерів, які за символічну платню імітують наявність громадянської підтримки тієї чи іншої політичної ініціативи.
Можна говорити багато про зневіру в політиці та загальну моральну деградацію, проте варто визнати єдине. Свобода є цінністю лише для вільної людини. Кріпак перетворюється на громадянина тільки тоді, коли починає вимагати політичного представництва, а на посилення своїх вимог викочує до вікон Уайтхоллу ешафот.
Цей процес може мати й зворотній напрямок. Особа, яка свідомо відмовляється від прав і свобод, впевнено стає на шлях перетворення себе на худобу. Поціновувачі дармової гречки вже сьогодні мають бути готові до того, що завтра їх будуть пороти.
Вважати їх повноцінними громадянами можуть лише невиправдані гуманісти. Вони випадкові бенефіціарії тих революцій, кров’ю яких написана кожна літера української Конституції.
Щоб там не намагались розповідати сумнозвісні спеціалісти з вимірювання черепів, але нація – поняття виключно політичне. Нація – це об’єдання вільних людей, здатних не лише втримувати певну територію, але й забезпечувати на ній додержання свого власного порядку. Лише сукупність громадян здатна сформувати націю, і лише нація здатна створити державу.
Державу сьогодні ми втратили повністю. Люди на Банковій, Грушевського та Інститутській представляють кого завгодно, але не український народ. У нас не залишається іншого шляху, як завоювати Україну.
Статут ООН не залишає нам вибору. В умовах втрати державності нація може існувати виключно в боротьбі за власне самовизначення.
Сьогодні кожен має визначитись з своїм місцем в цьому процесі. Націю складають лише ті, хто бере безпосередню участь у державотворенні. Решта можуть й далі відмовлятись видавлювати з себе раба, вимагаючи для нього кращого господаря.
Зрештою в такому підході немає нічого нового. Богун був громадянином Гетьманщини. Свинопаси – лише її ресурсом.
Олександр Данилюк
Немає коментарів:
Дописати коментар