У ніч з 5 на 6 січня я почула сильний грюкіт у вікно, матюки й погрози: «…. Убью… !» Регулярні паперові листівки з погрозами почала отримувати з 19 грудня 2012 року. За цей час додому два рази приходили працівники міліції.
Все це почалося після публікації про діяльність працівників міліції. На очах очевидців представники цих структур затягли до автівки 20-річного юнака Євгена Тимченка після чого додому він так і не повернувся. Його мати Ірина Левашова подала заяву до міліції. Пошуки сина були безрезультатними, аж доки працівникам міліції не стало відомо про очевидців. Тоді Ірині Левашовій надали одяг її сина і якийсь, ніким нерозпізнаний, труп для поховання. Матері сказали, що її син потрапив в автомобільну аварію і через два дні помер. Однак у ході розслідування виявилося, що труп наданий для поховання певний час переховували під чужим прізвищем. До того ж, у цьому трупові Ірина Левашова не розпізнала свого сина, а відповідних експертиз так і не домоглася.
Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
Враховуючи те, що на даний час у справі зниклого безвісти Євгена Тимченка триває судова тяганина, його мати Ірина Левашова подала до суду на старшу слідчу з особливо важливих справ, полковника міліції Наталію Казакову і продовжує вимагати належного розслідування по факту зникнення її сина, я вважаю, що до погроз можуть бути причетні працівники міліції. Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
До того ж, у цей час я працювала над проведенням журналістського розслідування по факту зникнення іншого 20-річного юнака. У цих фактах виявилося дуже багато спільного. Зокрема, в обох випадках працівники міліції стверджували, що відбулось ДТП, тяжкі травми і смерть, однак рідним потерпілих видавали чистий одяг, що в принципі не можливо. В обох випадках труп рідним видавали аж через місяць, до того ж у такому стані, що розпізнати обличчя та інші особливі ознаки було вже неможливо.
Однак це не єдина «гостра» публікація, що мала місце на сайті «Справжня варта» протягом останніх місяців.
14 листопада 2012 року я розмістила статтю про судове засідання у справі щодо побиття членами організації «Патріот України» історика Олексія Корнєва. Пам’ятаю, що після цього судового засідання до мене підходили члени організації «Патріот України» та їх прихильники. Вони лаялися і сказали, що забороняють мені про це писати й ходити на наступні судові засідання.
16 листопада 20012 року вийшла наступна публікація у справі членів організації «Патріот України», теж про судове засідання. Перед цим судом прихильники організації «Патріот України» наполегливо нагадували мені про те, що я маю запитати дозволу, перш ніж займатися цією справою.
Після брутальних погроз в ніч із 5 на 6 січня я звернулася з відповідними заявами до міліції та прокуратури. Я дуже вдячна своїм колегам-журналістам із громадянського руху «Спільна Справа» та друзям за юридичну допомогу й моральну підтримку.
У своїх заявах вимагаю припинити погрози й запобігти подальшим перешкоджанням моєї журналістської діяльності.
Жанна Титаренко
Немає коментарів:
Дописати коментар